| Хотин – місто стародавнє|древнє|, а значить – присутній він не
тільки|не лише| в історичних
документах, але і в легендах, які передаються від покоління до покоління.
Наявність в цій місцевості|місцевий|
фортеці|міцності| тільки|лише| народжує ще більше приводів для
цікавих історій.
Назва міста|, ймовірно|,
бути схожим від| дієслова| «хотіти|» («хотинь|»),
тобто| бажати|: це| місце|
було| завжди| бажане| для древніх|
поселенців|, сморід завжди| хотіли| жити| у|біля| нашому| красивому і багатому| краї|
(інші версії| пояснюють| походження| назви|
міста| від| слов'янського| імені Хотін або| від|
імені вождя даків| Котізона
сучасника| і ворога| імператора Серпня).
Або Хотінь – від| засновника| поселення|.
Ще одна версія| стверджує|, що| один
чоловік| Хо побудував| тваней, обгороджу і сусіди| почали його| називати|
та ту місцевість| Хотін,
Хотіном.
Також є цікавим| співзвуччя| у|біля|
народу саха| (Киргизія), богиня
Аан Алахчин Хотун (Ан дархан|
хотун|, Аан дархан| хотун|, Ан Алай хотун|,
Ан Алахчин) - Дух, Господарка Землі.
Також у|біля| якутській|
міфології| Ан дархан| хотун| (Аан дархан|
хотун|, Ан Алай хотун|, Ан Алахчин) – Дух, Господарка
Землі.
Представляли|уявляли| Ан дархан| хотун| у|біля|
вигляді| сивої| старої| благородної|
зовнішності|. Вважалося, що| вона| мешкає|
на священному родовому дереві|.
Весною їй приносили жертву біля|
великого старого дерева, котре|
обвивали мотузкою| з конського| волосся|, прикрашеними|
мініатюрними| телячими| намордниками з берестя| і пучками кінського| волосся|.
А в ісландській мові| хотин| (hotun|,
hot|un| f -unar|, -anir|) – погроза|,
загроза|.
У грецькій| мові|
є слово «хоті|» – жінчин|, дружинин|, в перекладі|
на українську| мову| - Хотін.
Hotin|, Hutin| –
одна з молдавських| фортець|, а з 1714 до 1812 рр|. — центр один з турецьких| еялетів| (областей). Основа цього| слова «хут|»
(hut|) на тюркській| мові| означає|
«велика риба|», сузір’я| «риба|» на південній| кулі|
неба|піднебіння|. Також існує
назва| «Хотан», «Хотен» (тур|тур-агент|.Hotan, Hoten|) у|біля| країні|
«Східній Тюркістан» на західній| території| сучасного|
Китаю, де| проживають| тюрки-мусульмани|.
Інша версія| стверджує|,
що| походження| назви| міста|
бути схожим від| молдавського| слова «готул|» - злодій|,
розбійник|, тому називається| Готін [1; hotun|.ucoz.ru].
Побувати в Хотині хоч би|хоча би| навіть на травневі свята (себто
фестиваль «Середньовічний Хотин»), і не дізнатися нічого про невелику вологу пляму на одній із кріпосних стенів просто неможливо. Проте|однак|, місцеві жителі|мешканці| до цих пір не цілком|сповна| упевнені|, яка з|із| легенд правдива. Швидше за все|скоріш за все| – жодна з них, тільки|лише| менш цікавою від цього фортеця|міцність| з|із| її вологою плямою не стає, і туристи відвозять додому кожного
разу нову історію.
Найпоширеніша з|із| легенд – про дівчину з|із| глечиком. Хоробрі воїни місяцями відстоювали фортецю|міцність|, жінки піклувалися про
продовольство, чоловіки – майстрували зброю і відбивали атаки. Але|та| одного разу|одного дня| у фортеці|міцності| закінчилася вода, а солдати
швидко|швидко|
змучилися від спраги. Молода і хоробра дівчина викликалася|спричиняла| набрати води біля річки.
Непомічена, вона пробралася до Дністра і узяла звідти води, але|та| по дорозі назад її підмітили|помітили| ворожі воїни. Стріла смертельно ранила дівчину,
її руки мерзнули – і частина|частка|
води пролилася на стіну. Але|та|,
зібравши|повизбирувати| останні
сили, хоробра красуня донесла глечик воїнам – і померла|вмерла| у них на руках. Як не
дивувалися бійці, але|та| пляма
на стіні не тільки|не лише| не
висохла, але і набула форми глечика, з тих пір|відтоді|
нагадуючи людям про те, як самовіддано боролися за свободу їх предки.
Існує і романтичніша версія легенди. Колись в
Хотінськой фортеці|міцності|
правив князь-тиран. Для того, щоб укріпити|зміцнити| свою політичну позицію, він вирішив|рішав| видати дочку за іноземного
правителя. Тільки|лише| дівчина
вже була закохана у воєводу, який перебував на службі у її отця|батька|, і таємно бачилася з|із| ним. Зрозуміло, ні про яке
весілля вона не захотіла|схотіла|
і чути, а коли князь дізнався|упізнавав|
про таємний зв'язок дочки, наказав замурувати її живцем в стіні фортеці|міцності|. Дівчина не |стала| чинила опір – і лише градом по її щоках
котилися сльози про втрачене|згубити|
життя і любов|кохання|.
Говорять, вона все ще замурована в стіні фортеці|міцності| і ллє там гіркі сльози, не в силах вийти на
свободу – тому пляма на стіні фортеці|міцності|
не висохне до тих пір, поки кохані не возз'єднаються.
Ще одна історія свідчить, що у фортеці|міцності| були замуровані полонені, і
це їх сльози просочуються крізь камінь.
Як би там не було, ніколи не висихаюча пляма
на кріпосній стіні – досить цікавий феномен, а кожен місцевий житель|мешканець| знає величезна кількість
варіантів історії походження цієї плями, які завжди цікаво послухати і
порівняти. Приїжджайте в Хотин і хто знає, можливо, саме вам відкриється|відчинятиме| вікова таємниця
Хотінськой фортеці|міцності|.
Цікавою і неповторною є народна пам’ять| до річки|,
що| омиває| місто| – Дністра. Існує легенда, згідно| якої|
на місці| річки| був| невеликий струмок|, уздовж| якого| жили люди. Сморід вів свій| календар|, позначаючи|
дні| на піску|, що| був| на
березі| струмка|, позначками|. Але одного разу струмок| розлився|
своїми| водами на довколишні| поля і затопивши бережи|зберігай|. Колі ранком| вода спала, вийшли| люди на берег, а їхніх позначок| на піску| німа.
- Хто дні| стер? — бідкались|
люди і самі| собі| відповідали|: — Та хто|?!
Струмок дні| стер.
З того годині і стали
називати| струмок|, який| дні| стер
— Дністер.
У нашій| місцевості| (Південна Бессарабія) Дністер також| іменуютьЗолота Липа.Звідки пішла| назва| річки| ?
- Назівалася колися наша річка| Липа - розповідають| довгожителі| сіла
Анадолі - бо| така| вже| була|
чиста, таку| мала добру і смачну| воду, що| ніби|
настояна| на липовому цвіті|. Всяку хор лічила| і людей поїла|. А випрана|
у|біля| Ліпі сорочка світилася| такою білизною|, що| аж| очі| радила|. Але те, нипричім|, я не до того веду...
У|біля|
настут| не далеко, колися жили
пані Синявські. Сморід заклав|заставляв|
тут палац|, що| донині| ще|
стоїть| на березі| річки| (маються|
на увазі| руюни| Жванецького замку). Дуже булі скупі| ті| пані. Народ обдирали, як липку. Все оте| багатство| осідало|
золотом в замкових| льохах|. Але, як кажуть|, до годині дзбанок| воду носити. Так сталося| і з панським| золотом.
Одного долі|року| навесні|
налетіли| на місто| татари|. Люди повтікали|
у|біля| ліси|, а пані недовго| замок боронили| і ворота відчинили|. Пан Синявський відкупився| золотом. Люди повідали|, що| татари|
цілий| день ті| гроші| рахували|
і мішки| на віз| складали|. А як поскладали|,
то замокнув ще| пограбували| і додому| повтікали|.
Але не так ця|ся| стало, як ця|ся|
їм сподівало|. Бо як але|та| виїхали| сморід із палацу|
до лісу|, вдарили| на них опришки|. Яких порізали|, а які| повтікали|.
А татарський| мурза з одним
возом взявся| навтіки|. Він втікати|, а хлопці|
за ним. Заїхав мурза на місток|
через Липу, а він| бух — і у
воду! Бо підрізали| його| опришки|, щоб| хто| не змотався|. Булькнули панські| гроші| в
Липу.
Ще довгі| роки| то тут, то
там виловлювали| люди з річки| золото. Від того і річку| назвали|накликали| Золотою Липою.
Цікава і романтична
легенда про назву| притоки|припливи| Дністера–ріки Вовчої і її
появу|. Колися давним-давно| в долині| річки|
жила зграя| вовків|. Сморід полювали| на дичину, вишукуючи| свою здобич| в урочищах. Ватажком зграї| був|
сильний| і сміливий| вовк|. Але він|
потрапив| у|біля| пастку|, поставлену|
людьми. Зграю очолила| молода
вовчиця|. Частіна зграї| приєдналась| до неї|,
а частина| стала ставитись| ворожо|, прагнучи|
оберни|звертай| свого| ватажка. Тоді вовчийця| вивела| свою зграю|
у|біля| верхів'я| ярів| і оголосила|
непокірній| частині| вовчого| племені|,
що| віднині| ті| стануть|
об'єктом| здобичі|, як і косулі|, зайці|
і всіляка| інша вовча| дичина за непокірність. Вовчиця зі| своїм оточенням прийшла доверхів'я
яру і там почала рити велику і зручну нору для свого потомства. Але з норі
раптом хлинула вода, декілька днів потоки текли|теча| подолині яруги (нині - урочище поблизу сіла
Новоолександрівки). З часом потік затихнув, перетворившись в ключ|джерело|, з якого бере качан річка. І
стали ту річку називати Вовчимі Водами, сучасна назва – Вовча [2; br.com.ua].
| |