ХХОТИНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

№1 І-ІІІ СТУПЕНІВ


Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід
Четвер, 28.03.2024, 21:20
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Кабінети школи
Форма входу

Хотин – місто стародавнє|древнє|, а значить – присутній він не тільки|не лише| в історичних документах, але і в легендах, які передаються від покоління до покоління. Наявність в цій місцевості|місцевий| фортеці|міцності| тільки|лише| народжує ще більше приводів для цікавих історій.

  Назва міста|, ймовірно|, бути схожим від| дієслова| «хотіти|» («хотинь|»), тобто| бажати|: це| місце| було| завжди| бажане| для древніх| поселенців|, сморід завжди| хотіли| жити| у|біля| нашому| красивому і багатому| краї| (інші версії| пояснюють| походження| назви| міста| від| слов'янського| імені Хотін або| від| імені вождя даків| Котізона сучасника| і ворога| імператора Серпня).

   Або Хотінь – від| засновника| поселення|.

   Ще одна версія| стверджує|, що| один чоловік| Хо побудував| тваней, обгороджу і сусіди| почали його| називати| та ту місцевість| Хотін, Хотіном.

   Також є цікавим| співзвуччя| у|біля| народу саха| (Киргизія), богиня Аан Алахчин Хотун (Ан дархан| хотун|, Аан дархан| хотун|, Ан Алай хотун|, Ан Алахчин) - Дух, Господарка Землі.

   Також у|біля| якутській| міфології| Ан дархан| хотун| (Аан дархан| хотун|, Ан Алай хотун|, Ан Алахчин) – Дух, Господарка Землі.

   Представляли|уявляли| Ан дархан| хотун| у|біля| вигляді| сивої| старої| благородної| зовнішності|. Вважалося, що| вона| мешкає| на священному родовому дереві|. Весною їй приносили жертву біля| великого старого дерева, котре| обвивали мотузкою| з конського| волосся|, прикрашеними| мініатюрними| телячими| намордниками з берестя| і пучками кінського| волосся|.

   А в ісландській мові| хотин| (hotun|, hot|un| f -unar|, -anir|) – погроза|, загроза|.

  У грецькій| мові| є слово «хоті|» – жінчин|, дружинин|, в перекладі| на українську| мову| - Хотін.

  Hotin|, Hutin| – одна з молдавських| фортець|, а з 1714 до 1812 рр|. — центр один з турецьких| еялетів| (областей). Основа цього| слова «хут|» (hut|) на тюркській| мові| означає| «велика риба|»,  сузір’я|  «риба|» на південній| кулі| неба|піднебіння|. Також існує назва| «Хотан», «Хотен» (тур|тур-агент|.Hotan, Hoten|) у|біля| країні| «Східній Тюркістан»  на західній| території| сучасного| Китаю, де| проживають| тюрки-мусульмани|.

  Інша версія| стверджує|, що| походження| назви| міста| бути схожим від| молдавського| слова «готул|» - злодій|, розбійник|, тому називається| Готін               [1; hotun|.ucoz.ru].     

Побувати в Хотині  хоч би|хоча би| навіть на травневі свята (себто фестиваль «Середньовічний Хотин»), і не дізнатися нічого про невелику вологу пляму на одній  із кріпосних стенів просто неможливо. Проте|однак|, місцеві жителі|мешканці| до цих пір не цілком|сповна| упевнені|, яка з|із| легенд правдива. Швидше за все|скоріш за все| – жодна з них, тільки|лише| менш цікавою від цього фортеця|міцність| з|із| її вологою плямою не стає, і туристи відвозять додому кожного разу нову історію.

 Найпоширеніша з|із| легенд – про дівчину з|із| глечиком. Хоробрі воїни місяцями відстоювали фортецю|міцність|, жінки піклувалися про продовольство, чоловіки – майстрували зброю і відбивали атаки. Але|та| одного разу|одного дня| у фортеці|міцності| закінчилася вода, а солдати швидко|швидко| змучилися від спраги. Молода і хоробра дівчина викликалася|спричиняла| набрати води біля річки. Непомічена, вона пробралася до Дністра і узяла звідти води, але|та| по дорозі назад її підмітили|помітили| ворожі воїни. Стріла смертельно ранила дівчину, її руки мерзнули – і частина|частка| води пролилася на стіну. Але|та|, зібравши|повизбирувати| останні сили, хоробра красуня донесла глечик  воїнам – і померла|вмерла| у них на руках. Як не дивувалися бійці, але|та| пляма на стіні не тільки|не лише| не висохла, але і набула форми глечика, з тих пір|відтоді| нагадуючи людям про те, як самовіддано боролися за свободу їх предки.

 Існує і романтичніша версія легенди. Колись в Хотінськой фортеці|міцності| правив князь-тиран. Для того, щоб укріпити|зміцнити| свою політичну позицію, він вирішив|рішав| видати дочку за іноземного правителя. Тільки|лише| дівчина вже була закохана у воєводу, який перебував на службі у її отця|батька|, і таємно бачилася з|із| ним. Зрозуміло, ні про яке весілля вона не захотіла|схотіла| і чути, а коли князь дізнався|упізнавав| про таємний зв'язок дочки, наказав замурувати її живцем в стіні фортеці|міцності|. Дівчина не |стала| чинила опір – і лише градом по її щоках котилися сльози про втрачене|згубити| життя і любов|кохання|. Говорять, вона все ще замурована в стіні фортеці|міцності| і ллє там гіркі сльози, не в силах вийти на свободу – тому пляма на стіні фортеці|міцності| не висохне до тих пір, поки кохані не возз'єднаються.

 Ще одна історія свідчить, що у фортеці|міцності| були замуровані полонені, і це їх сльози просочуються крізь камінь.

 Як би там не було, ніколи не висихаюча пляма на кріпосній стіні – досить цікавий феномен, а кожен місцевий житель|мешканець| знає величезна кількість варіантів історії походження цієї плями, які завжди цікаво послухати і порівняти. Приїжджайте в Хотин і хто знає, можливо, саме вам відкриється|відчинятиме| вікова таємниця Хотінськой фортеці|міцності|.

Цікавою і неповторною є народна пам’ять| до річки|, що| омиває| місто| – Дністра. Існує легенда, згідно| якої| на місці| річки| був| невеликий струмок|, уздовж| якого| жили люди. Сморід вів свій| календар|, позначаючи| дні| на піску|, що| був| на березі| струмка|, позначками|. Але одного разу струмок| розлився| своїми| водами на довколишні| поля і затопивши бережи|зберігай|. Колі ранком| вода спала, вийшли| люди на берег, а їхніх позначок| на піску| німа.

 - Хто дні| стер? — бідкались| люди і самі| собі| відповідали|: — Та хто|?! Струмок дні| стер.

З того годині і стали називати| струмок|, який| дні| стер — Дністер.

У нашій| місцевості| (Південна Бессарабія) Дністер також| іменуютьЗолота Липа.Звідки пішла| назва| річки| ?

-  Назівалася колися наша річка| Липа - розповідають| довгожителі| сіла Анадолі - бо| така| вже| була| чиста, таку| мала добру і смачну| воду, що| ніби| настояна| на липовому цвіті|. Всяку хор лічила| і людей поїла|. А випрана| у|біля| Ліпі сорочка світилася| такою білизною|, що| аж| очі| радила|. Але те, нипричім|, я не до того веду...

 У|біля| настут| не далеко, колися жили пані Синявські. Сморід заклав|заставляв| тут палац|, що| донині| ще| стоїть| на березі| річки| (маються| на увазі| руюни| Жванецького замку). Дуже булі скупі| ті| пані. Народ обдирали, як липку. Все оте| багатство| осідало| золотом в замкових| льохах|. Але, як кажуть|, до годині дзбанок| воду носити. Так сталося| і з панським| золотом.

 Одного долі|року| навесні| налетіли| на місто| татари|. Люди повтікали| у|біля| ліси|, а пані недовго| замок боронили| і ворота відчинили|. Пан Синявський відкупився| золотом. Люди повідали|, що| татари| цілий| день ті| гроші| рахували| і мішки| на віз| складали|. А як поскладали|, то замокнув ще| пограбували| і додому| повтікали|.

 Але не так ця|ся| стало, як ця|ся| їм сподівало|. Бо як але|та| виїхали| сморід із палацу| до лісу|, вдарили| на них опришки|. Яких порізали|, а які| повтікали|. А татарський| мурза з одним возом взявся| навтіки|. Він втікати|, а хлопці| за ним. Заїхав мурза на місток| через Липу, а він| бух — і у воду! Бо підрізали| його| опришки|, щоб| хто| не змотався|. Булькнули панські| гроші| в Липу.

 Ще довгі| роки| то тут, то там виловлювали| люди з річки| золото. Від того і річку| назвали|накликали| Золотою Липою.

Цікава і романтична легенда про назву| притоки|припливи| Дністера–ріки Вовчої і її появу|. Колися давним-давно| в долині| річки| жила зграя| вовків|. Сморід полювали| на дичину, вишукуючи| свою здобич| в урочищах. Ватажком зграї| був| сильний| і сміливий| вовк|. Але він| потрапив| у|біля| пастку|, поставлену| людьми. Зграю очолила| молода вовчиця|. Частіна зграї| приєдналась| до неї|, а частина| стала ставитись| ворожо|, прагнучи| оберни|звертай| свого| ватажка. Тоді вовчийця| вивела| свою зграю| у|біля| верхів'я| ярів| і оголосила| непокірній| частині| вовчого| племені|, що| віднині| ті| стануть| об'єктом| здобичі|, як і косулі|, зайці| і всіляка| інша вовча| дичина за непокірність. Вовчиця зі| своїм оточенням прийшла доверхів'я яру і там почала рити велику і зручну нору для свого потомства. Але з норі раптом хлинула вода, декілька днів потоки текли|теча| подолині яруги (нині - урочище поблизу сіла Новоолександрівки). З часом потік затихнув, перетворившись в ключ|джерело|, з якого бере качан річка. І стали ту річку називати Вовчимі Водами, сучасна назва – Вовча [2; br.com.ua].

 

погода
Хотин 
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Сайт вчителя географії


Copyright MyCorp © 2024 | Безкоштовний хостинг uCoz
Вверх