ХХОТИНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

№1 І-ІІІ СТУПЕНІВ


Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід
Понеділок, 19.11.2018, 15:35
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Кабінети школи
Форма входу

 

 

Під час воєнних дій між польськими й молдавськими військами (1568) головні бастіони були дуже пошкоджені. Вибухом було зруйновано центральну частину(в'їзну браму) і частину східного муру. Ще більших руйнувань зазнав кам’яний місток, що вів до в’їзної брами.Повністю було знищено наріжну надбрамну башти. В 1540-1544 роках бастіони були перебудовані до того вигляду, який можна бачити і нині. Під час другого господарювання Петра Рареша хотинські укріплення були відбудовані.
Видатні діячі, дипломати, відвідуючи Хотин у роки правління Йона-Воєводи Лютого (1572-1574) високо оцінювали міцність центральних мурів. Так, польський хорунжий Стирковський порівнював бастіони з укріпленнями Ліфлядського міста Кокенгаузена; англійський дипломат Вельтман - з англійським Конвейєм; Турецький паша Ресмі-Ахмед-Еффенді - із бастіонами Руміличисара поблизу Константинополя.
Рухаючись далі в південному напрямку, віддаляючись від фортечних стін ми підходимо до яскраво-золотистого пам’ятника видатному козацькому кошовому гетьману Петру Коношевичу Сагайдачному, герою Хотинської війни (Додаток 15). 
В 1621 році біля стін фортеці розігрується знаменита Хотинська війна між турками й поляками, які володіли тоді величезною територією українських земель. Першим наважується здійснити агресивні задуми султан Осман II. Турецьке командування розпочало підготовку до великого походу проти Речі Посполитої. Поляки ж вирішили зупинити просування армії османів на кордоні Польщі, біля Хотина, тим більше, що у фортеці перебувала польська залога. Влітку 1621 року тут розташувалося військо на чолі з великим литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем чисельністю 35 тис. вояків при 28 гарматах. Наприкінці серпня до Хотина прибуло Запорозьке Військо, очолюване гетьманом Петром Конашевичем Сагайдачним, у складі 13 полків загальною чисельністю близько 41,5 тис. козаків при 23 гарматах. У козацькому війську було також 7 сотень донських козаків, а в польському - 3 полки німецьких драгунів та 4 тис. німецьких піхотинців (Додаток 16).
Поляки збудували добре укріплений табір, маючи в тилу фортецю. Козаки, які розташувалися південніше, теж почали споруджувати табір. 2 вересня з півдня до Хотина підійшов турецький авангард з кількома батареями гармат. Помітивши, що козаки ще не встигли як слід укріпитися, турки почали обстрілювати їх з гармат, а відтак 20-тисячний корпус відбірної кінноти османів за підтримки татар атакував запорожців. Ті відповіли щільним гарматним і мушкетним вогнем, завдавши таких втрат противникові, що він припинив атаку і відступив. Козаки кинулися переслідувати турків, глибоко вклинившись в їхні ряди, внаслідок чого виникла небезпека оточення. Тоді на допомогу прийшли німецькі полки, надіслані Я.К. Ходкевичем. Запорожці захопили велику здобич, 12 гармат і 32 прапори.
У наступні дні до Хотина підійшла уся турецька армія, яка нараховувала 250 тис. вояків і мала на озброєнні близько 300 гармат. Спорядження транспортувалося на численних верблюдах. Аби налякати противника, турки привели під Хотин чотирьох бойових слонів. Султан Осман II вирішив насамперед знищити запорожців, вважаючи, що без них поляки не зможуть втримати позиції під ударами величезної армії падишаха.
Як свідчить учасник війни, очевидно, німецький офіцер, «3 вересня турецький султан наказав своїм пашам докласти всіх зусиль до того, щоб захопити цього дня табір запорозьких козаків. (...) При цьому султан додав, що бажає (...) пообідати в завойованому таборі. (...) Наші мужньо вистояли і погнали ворога назад. Тоді він виставив ще більші сили й обидві сторони билися довго і запекло. Наші здійснили вилазку з табору і відбили у ворога декілька гармат, у інших поламали і порубали колеса... 4 вересня, у неділю, ворог здійснив третій напад на табір козаків, такий самий могутній, як і попередні. Коли козаки зрозуміли, що їм буде важко стримати натиск ворога, вони відступили (...), ми частинами. (...)
Останні вишикувалися у бойовий порядок (...) і почали могутньо просуватися до турецького і татарського табору. (...) Серед козаків були 360 лісовських козаків, яких на допомогу запорожцям прислав генерал (Я.К. Ходкевич [Ш. Д]). (...) За своїм звичаєм, вони вдарили у фланг і вбили чимало турків. За лісовськими козаками наступали верхньонімецькі драгуни, які, коли справа дійшла до бою, стійко і мужньо прикривали козаків. У цих полках були також люди, які добровільно пішли в бій: їздові, обозники, форейтори, кухарі, слуги. Вони переслідували ворога цілу милю аж до табору, звідки витягли декілька великих гармат, забрали намети, деякі ж підпалили. (...) Сам великий турок, або султан, залишив табір, рятуючись утечею, і загубив при цьому свій тюрбан. Останній був знайдений джурами, які принесли його генералові. З нашого боку того дня загинули 14000осіб (3000 німців, 6000 козаків і 5000 джур)». Загалом протягом вересня турки здійснили 10 навальних атак на козацький табір, але всі вони закінчилися безрезультатно (Додаток 17).
Вельми дошкуляли туркам несподівані нічні напади козаків, які сміливо вривалися у ворожий табір, знищуючи живу силу і ламаючи гармати. Інший німецький офіцер занотував у своєму щоденнику деякі епізоди. Ось один з них: "На третю ніч запорожці, або козаки, число яких не перевищувало 500 осіб, у глибокій тиші вилізли на скелі й ударили на турецьку сторожу. Потім вони потай вривались у турецькі намети, гострими кинджалами перерізали горлянки ворогам, рубали турків. Вони захопили дуже багату здобич: шаблі, найгарніші вуздечки, прикрашені золотом, чудові турецькі килими, срібні речі. Але серед турків (...) спали не всі, й один вартовий зумів підняти тривогу (...). Через це козаки змушені були втікати з турецького табору назад у скелі, причому 16 з них були вбиті". Гетьман П.К. Сагайдачний надавав великого значення нічним атакам і нападам на турецький табір і настійливо рекомендував Я.К. Ходкевичу, щоб і польське військо брало участь у таких операціях, які психологічно виснажували і деморалізовували ворога. Проте старий і хворий головнокомандувач спочатку взагалі не був схильний до активної війни, посилаючись на кількісну перевагу турків і татарів. Відтак під впливом козацьких успіхів поляки значно активізували бойові дії.
24 вересня Я.К. Ходкевич «преставився» (тобто помер [Ш. Д.]) в замку Хотінском, а головнокомандувачем був призначений польний гетьман Станіслав Любомирський (Додаток 18). 28 вересня Осман II кинув у бій усі наявні сили. Битва точилася від самого ранку до пізнього вечора. Турки і татари не раз проривалися у козацький і польський табори, однак у такі небезпечні хвилини союзники взаємно допомагали один одному, вступаючи у рукопашні сутички з ворогом. Виснаживши противника відчайдушною обороною, гетьман П.К. Сагайдачний повів своє військо у наступ. Слідом за козаками рушили й польські загони. Турки і татари почали панічно відступати. Після цього вони вже не наважувалися атакувати запорожців і поляків, які таким чином здобули вирішальну перемогу. Велику особисту мужність і полководницький талант виявив у цій грандіозній битві гетьман П.К. Сагайдачний. Незважаючи на отримане раніше поранення, він постійно перебував на передових позиціях, уміло керував боєм і особистим прикладом надихав козаків на перемогу.
Турецьке командування погодилося розпочати мирні переговори. Адже в таборах супротивників лютував голод, бо скупчення величезної кількості військ під Хотином призвело до швидкого спустошення краю. Окрім того, армія падишаха втратила вбитими третину особового складу, ще більше було поранених і хворих. Осман II переконався, що перемогти запорожців і поляків неможливо. Все це змусило його укласти 9 жовтня мир з Польщею і відступити назад за Дунай. (22 травня 1622 р. яничари задушили Османа II тятивою від лука за те, що він не знищив під Хотином запорожців.)
Вирішальну роль у Хотинській перемозі відіграли українські козаки на чолі з гетьманом П.К. Сагайдачним. Це визнав навіть королівський комісар при польському війську Якуб Собєський, який у донесенні королеві назвав їх «справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі».
Український народ прославив звитяжного гетьмана і його козаків, а також Хотинську твердиню у піснях. Який українець не знає чудової пісні «Ой на горі да женці жнуть»? Вона виникла під час Хотинської війни серед козаків, і в ній згадуються головні герої цієї епопеї: гетьман Сагайдачний та полковник, майбутній гетьман М. Дорошенко. Менш відомою нині є пісня «Ой, Хотине, граде давній, на всю землю вельми славний», складена наприкінці 1621 або на початку 1622 р. У ній розповідається про нашестя 700 тис. бусурманів і про те, як козаки «шаблями і стрільбами відпирали їх». Несолодко довелося туркам під Хотином: «не всіх земля і здержала, многих в собі поховала».
Цікаво, що вже згадуваний турецький мандрівник Е.Челебі, відвідавши Хотин 1657 року, побачив тут велике турецьке кладовище, де були поховані убиті 1621 року вояки. Могила ж одного з полководців - паші Каракаша стала місцем поклоніння для турків. Челебі писав, що «Каракаш-паша, будучи візиром Будина, брав участь у битві. Куля влучила йому в лоба, і він упав шехидом. Сім тисяч солдатів Будина в цьому місці спіткала така ж доля, і всі вони поховані в цій священній землі. Досі на могилах багатьох з них помітні ще їхні імена. Хай помилує всіх їх Аллах!» Нині точно встановлено, що паші Каракашу допомогли стати шехидом (тобто героєм, який загинув у бою з «невірними») запорожці. Козацька куля скосила його в бою 15 вересня 1621 р. Те, що вона влучила турецькому генералові просто в лоба, лише підтверджує відомий факт, що запорожці стріляли з мушкетів вельми влучно.
На жаль, не збереглися козацькі могили. Несправедливо забутий і запорізький гетьман Яків Неродич-Бородавка, страчений у польському таборі під Хотином 8 вересня 1621 р. Його усунули з посади ще під час походу до Хотина і відтак засудили. «А за тоє Бородавка обвинєн,- писав козацький літописець С. Величко,- что не поспішал з войском своім до главного обозу полского, да бавілся в дорозі здобичем», тобто дозволяв козакам нападати на панські помістя. За вироком військового суду «Бородавці, гетману Запорожскому, голову оттято в обозі полском». П.К. Сагайдачний, помираючи навесні 1622 р., наказав зробити запис у пом'янику Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, який закінчувався словами: «Пом'яни, Боже, рабів своїх Петра, Конона, Єлисея, Якова гетьмана», тобто Бородавку...
Покидаючи фортецю ми виходимо на вулицю Свято – Покровську. В західному напрямку на відстані 450 м. знаходиться найдревніша цивільна споруда в місті Хотині – приміщення митниці (Додаток 19).
Наприкінці XIV - початку XV ст. у Середньому Подністров'ї розпочалося господарське піднесення. Цьому сприяв розвиток місцевої і міжнародної торгівлі. 8 жовтня 1408 р. молдавський воєвода Олександр Добрий (Додаток 20) на прохання львівських і подільських купців видав «Устав про мита», у якому вказані митниці та величина грошового збору за різні товари. Згідно з цим документом, одна з митниць розташовувалася «у Хотіні», на шляху із Сучави до Кам'янця на Поділлі. Головним това¬ром, який обкладався тут митом, були коні. Купці сплачували за кожних коня та кобилу по два гроша, «Устав про мита» підтверджували й інші молдавські воєводи в 1434, 1456, 1460 і 1463 рр. У всіх підтвердженнях згадується також хотинська митниця, яка діяла відтоді аж до початку XIX ст. У латинському документі з 1459 р. Хотин позначений як "орріdium", тобто невелике місто, містечко, в якому існував постійний ринок ("forum").
Тут неодноразово бували молдавські воєводи, про що свідчать деякі грамоти, видані ними в Хотині. Наприклад, найдавніша з них датована 18 жовтня 1435 р., а написав її «Янушь писарь у Хотіні». 1448 року воєвода Петро Арон вислав звідти листа до короля Польщі Казимира IV. 
Поминувши приміщення митниці на роздоріжжі переходимо на вулицю Шевченка. В напрямку на північ за 250 м. від митниці потрапляємо в обійми міського парку (Додаток 20). Парк це обличчя міста. В його ошатних просторах хотинчани і туристи відпочивають від полуденної спеки, матері проводять вільний час з дітлахами, закохані назначають побачення, а студенти технікуму прогулюють пари. 
Алеєю обрамленою кущами «ведмежі вушка» минаємо церкву Святої Покрови – берегиню міста (Додаток 21). Історія церкви подібна до Миколаївської. Церква Святої Покрови побудована в буремні роки початку ХХ ст. Храм пережив напади комуністичного часу досить важко. На відміну від церкви Миколая – Чудотворця відновлення богослужіння в храмі почалося із встановлення незалежності України. Реконструкція церкви почалася в 1997 р., закінчилась в 2003 р.


погода
Хотин 
Пошук
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту

Сайт вчителя географії


Copyright MyCorp © 2018 | Безкоштовний хостинг uCoz
Вверх