Вступ

Щоби по-справжньому пізнати свій рідний край, свій народ, необхідно вивчати історію, мову, культуру. І не тільки культуру, що створена талановитими архітекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася й плекалася в народному середовищі, передавалася від покоління до покоління, безперервно розвивалась і водночас зберігала певні стійкі риси, які утверджувалися, поширювалися, ставали традиційними.
Петро Петрович Кононенко, директор Науково-дослідного інституту українознавства, зазначає: «Щоби бути європейцями - необхідно стати повноцінними українцями, що означає: людьми щонайвищої гуманістичної культури, національно-державницької свідомості, поваги до славного минулого народу».
Нація, яка не шанує свого коріння, своїх минулих духовних надбань, - нижча. Минуле дає кожному із нас імпульс до життя, до творчості. Його треба шанувати, знати, до нього треба постійно звертатися.
Тому і темою нашої науково-дослідницької роботи ми вибрали - «Свіча - свята духовність людини», яка мало вивчена, мало досліджена, хоч свіча й супроводжує людину від народження і до самої смерті.
Мета роботи: дослідити звичаї й традиції наших предків, пов'язані із свічою, дізнатись, яку роль відігравала свічка у житті людини, її значення і місце в історії та культурі нашого народу.
 
  Основна частина
  Погляньте, он горить свіча - палає,
  До вас вона щось промовляє. 
  Прислухайтесь, уважно придивіться
  І враженнями власними про те поділіться.


Дійсно, коли запалюємо свічку, в кімнаті стає затишно і яскраво. Полум'я свічки схоже на якісь живі блимаючі яскраві язики. У пітьмі запалена свічка здається яскраво сяючою зіркою на темному небі. Запалена свічка наповнюється особливою таємничістю. Навколо все таке незвичайне. Тіні то виростають, то зменшуються.
Вогонь має над людиною таємну силу. Ми можемо довго дивитись на полум'я, не відводячи погляду. Він ніби зачаровує, гіпнотизує нас.
1. Свіча в родинно-побутовій обрядовості
В усі часи люди ставилися з великою пошаною до вогню. Годилося вшановувати його, звертатися до нього з побожністю. Бо вогонь вважали символом життя. Як уособлення небесного вогню, свіча відігравала значну роль не тільки в повсякденному, а і в обрядовому житті людини. Вона була обов'язковим ритуальним атрибутом в усі три найважливіші моменти: під час народження, весілля та смерті. 

1.1. Народини

Особливу перевагу людина надавала свічці при народженні дитини. Коли народжувалася дитина, батько запалював свічку й, повернувшись до вікна, казав тихо: «У вогні є тепло й чистота, сила та мудрість. І я схиляю голову перед тобою. Буду навіки вдячний тобі, коли збережеш здоров'я дружини моєї, а дитя наділиш могутністю своєю.
Гори, вогню, ясно! 
Хай світ твій буде красен!»
Батько підносив дитину до свічки і промовляв: «Нехай сили земні і небесні бережуть тебе. Ось промінчик вогню, щоб сила була». Потім батько повертався до вікна і промовляв: «От вікно, щоб видно було далеко. Людина на землю прийшла, на небі зірка зійшла. А сонце зійде - людина піде дорогою в життя по землі рідній. Мати-Земля, благослови мене й дитя моє на життя, на здоров'я, на мудрість роду нашого».

1.2. Хрестини


Свічка супроводжувала дитину і під час охрещення. З давніх-давен існував звичай запрошувати на хрестини так названих батьків, які були близькими родичами, друзями з гарною репутацією. Хрещені батьки в день хрестин готували «крижму», з якою йшли до новонародженого. Це була велика свіча, оздоблена барвінком, васильком, квітами, травами, внизу обвита білим покривалом (рушник, простирадло, скатерть) і обв'язана стрічкою.
На вогні цих свічок спалювали обрізані волосинки дитини, щоб нічого вона не боялася. Запалені свічки кумів під час охрещення священиком засвідчували про «введення дитини в хрест», тобто охрещення.
Від охрещення «батьки» (куми) несли вже відповідальність за свого «фіна» (хресника) як рідні батьки.

1.3. Весілля


Свіча набула особливого значення в долі людини при весільних обрядах. Для молодого і молодої виготовляли перед весіллям індивідуальні свічки, з якими вони вінчалися. Для засвідчення шлюбу батьки (свідки) виготовляли батьківські свічки, які мали незвичайний вигляд. Батьківські свічки (2 свічки) були приблизно метрової довжини, гарно оздоблені квітами з воску, бісером, дзеркальцями. Свічки після вінчання зв'язували разом, щоб молодята завжди були разом, і обвивали різними стрічками, квітами та зеленим барвінком, щоб вічно були молодими. Свічки запалювалися під час вінчання в церкві, що символізувало початок довгого сімейного життя, і гасилися молодими в кінці вінчання. На весіллі запалені свічки виставляли на видному місці, біля батьківських калачів. Цей весільний обряд зберігся в нашій місцевості і донині.

1.4. Поминки

Вшановуючи померлих, наші предки дбали про те, щоб на тім світі їм було видно. Тому, коли померлий відходить, обов'язково годилося запалити свічку, яка згодом мала висвітити шлях у царство пітьми. Не запалити свічки при покійному вважали великим гріхом. Без свічки він був би у вічній темряві: «А хто умре без свічки, то буде сидіти на тім світі у пітьмі». Якщо ж траплялося, що свічку не запалювали, її намагались «послати» померлому наступним мерцем.
По смерті обов'язково давали поману (обрядовий хліб) із запаленою свічкою на обідах (у 9 днів, 40 днів, у рік), по суботах, на службах за упокій, де вшановували померлого. Помани підносили тому, кого найбільше любив або до кого був близький покійний.
У міфології різних народів світ померлих - дзеркальне відображення світу живих: що тут живе - там мертве, що тут уражене - там неушкоджене, що тут сліпе - там зряче, що тут видиме - там невидиме. І навпаки, мрець, сліпий у цьому світі, добре бачив у тому.

1.5. Входини

Велику пошану свічці надавала людина і при входинах до хати. Хата - це колиска роду. Тому і з великими почестями відносились до будування та входин до хати після завершень усіх робіт наші предки, запрошували священика, щоб освятити помешкання. Під час освячення на стіл ставили на чотири кутки калачі із запаленими свічками і посередині два калачі з сіллю. Запалені чотири свічі на столі символізували міцність будинку, тобто «щоб завжди хату тримали чотири кутки». Це говорить також про те, щоб господарі завжди жили у парі і добрі у цій новій будівлі. Народна мудрість каже: «Три вугли в хаті тримає жінка, а один - чоловік. Але, якщо обвалиться хоч той один, - то завалиться вся хата». Хліб-сіль - це символ достатку в домі.
 
2. Церковна свіча


Багато народів світу вірили, що життя в тілі й вогонь, який запалювали в оселі, - явища взаємозалежні. Якщо він раптом погасав, тієї ж миті мало скінчитися і життя людини. Тому вогонь у помешканні, у храмі Божому наші предки намагалися завжди підтримувати. Лампадка, яка горить перед образами, - це вогонь, як аналог людського життя, відповідник душі, що перебуває в тілі. У святу неділеньку та в усі свята наші предки старалися відвідувати Господній дім. Упродовж Богослужіння свічки різного розміру ставили біля ікон або тримали у руках.
Свіча, запалена в Господньому домі, несла в собі тайну і силу Божу. Запалюючи свічу біля ікон Святих, людина просила здоров'я, добра, миру для всієї родини, Божого благословення на добрі справи.  

3--14 – вересня «Весілля свічки»

На Буковині відома легенда, яка поширена і по всій Україні, про те, що в день горобців (на св. Семена) чорт залишає частину горобців на землі, а решту віддає іншим нечистим силам на з’їдання. Якщо в ніч на Семена йде гроза з блискавкою, то вважалось, що саме тоді чорти розправляються з горобцями.
В народному календарі день 14 вересня (1 вересня за н.ст.) позначений також святкуванням "Весілля свічки".
Свічка як частинка сонця, як частинка його тепла і сонячного неба, завжди була присутня в сімейних та календарних обрядах. Зі свічкою освячували народження дитини, нею ("батькові свічки") обрядово освітлювали шлях молодим у шлюбне життя під час весілля, з нею проводжали людину в останню земну дорогу на похороні, зі свічкою відбувалось поминання покійників. Ні один обряд календарної обрядовості не обходився без свічки. Свічка мала горіти в хаті на Різдво під час Святої вечері. Зі свічкою освячували воду на Водосвяття. Без свічки не можна було освятити великодній кошик. Свічку прив'язувала дівчина до віночка і пускала на воду під час свята Купала. Не було більш-менш значного свята, щоб у ньому обходились без свічки.
В давні часи щорічно в вечері перед святом Семена хлопці і дівчата збиралися в хаті, де часто відбувалися вечорниці. Тут і справляли свіччине весілля. Хтось за попередньою домовленістю приносив велику свічку, зроблену з бджолиного воску. Біля свічки ставили невелику ляльку, яка була за хлопця. Серед присутніх вибирались дійові особи весілля: "весільний батько" та "весільна матка", "дружби", "свашки", "сваха", "сват", "батько й мати молодої".
Дійові особи весілля імітували обрядодії справжнього весілля, співали відповідно до певних етапів весілля пісні, виголошували промови.
Під кінець свята дівчата співали пісню про свічку, а господиня, в якої зібралась молодь, в цей час запалювала свічку і надягала на неї віночок з квітів та невеличку хустину.
Вже в покоси сиві одяглась земля, 
Свічечці-царівні справимо весілля.
 Просимо вас, ґазди і ґаздині, 
Бо весілля свічки святкуємо ми нині. 
Одягнемо свічку у шати княгині,
 Бо весілля свічки ми святкуєм нині.
 Сватаємо свічку у святого сонця,
 Щоб світило вічно воно у віконце. 
Одягнемо свічку за старим звичаєм,
Одягнемо свічку в весільний віночок,
 Щоб світила вічно темненької ночі.
 Наша свічка нині як царівна красна,
 У вашій хатині хай вона не згасне.
Від цієї свічки кожен учасник запалював припасену свою свічку і ніс її додому. Вважалось, що ця свічка буде охоронником домашнього спокою, принесе благополуччя. Дівчатам вона повинна була забезпечити щасливу шлюбну пару. Свічку, запалену на весіллі свічки, несли до ворожки, коли збирались ворожити або просто дізнатись про свою долю . Вночі молодь розходилась додому з жартами і піснями, які зазвичай співали в кінці весілля.
Від цієї ночі розпочинались осінні молодечі ворожіння.  

4. Магічна таїна свічі у циклі річних свят


 Найбільшими святами моїх предків вважаються Різдвяні свята.
«Христос рождається! Славіте його!» Цей празник дарує нам святу ніч - народження Сина Божого. Під час трапези святої вечері старійшина роду промовляв «Отче наш» і засвічував Різдвяну свічку, яка символізувала народження і життя Ісуса Христа. Ця свічка горіла цілу ніч. За столом збиралася вся родина. Після вечері, взявши Вертеп із запаленими Різдвяними свічками, вся родина йшла колядувати від хати до хати, прославляючи Ісуса Христа.
Із свічкою наші предки завжди під час Різдвяних свят зустрічали священика, який ходив з колядками по селу. По-особливому це відбувалось під час Йорданівського Водохреща. Господар виходив навстріч панотцю із запаленою Йорданівською свічкою. Священик заходив до господи з цією свічкою, обходив все обійстя і окроплював йорданівською водою, благословляючи на здоров'я. Ця свічка повинна горіти від служби і до кінця дня у свяченій воді, щоб рід був здоровий.
Напередодні Йордану виготовляли Тріцу - Стрітенську свічку. Тріца складалась із трьох свічок, які оздоблювались васильком, квітами, колосками, обгорталися вишитим рушником. Тріца освячувалася на Йордан і залишалась у церкві до Стрітення. Ці свічки запалювались кожної служби, набираючи неабиякої сили тайної.
Кожна свіча в Тріці мала неабияке значення. При суканні першої свічки у віск трусилося терміття перетертого зілля, що означало землю, поле. У другу - терміття із волосин кожної худібки, яка була біля хати, і промовляли: «Волос має щонайбільшу силу, то і коло свічада Господнього най і худобина знаходиси, з якої цей волос взято, та до Господнього світла приладжено». У третю - переплетені докупи волосинки із кожного члена родини, що означало: «Як цей волос тут тримаєси купи, так най нас нічого не розділи цілий рік: ні град, ні туча, ні дурний розум».
Тріца мала дуже велике значення у наших предків - служила оберегом на поле, худобу, рід.
Після Різдвяних свят - найвище, найрадісніше і найурочистіше свято свят - це Воскресіння Христа. Це - воістину Пасха велика, Пасха, що двері Райські відкриває, бо минає смерть і настає вічне життя. Під час пасхального Богослужіння у храмах запалюють усі свічки, світильники, а присутні у храмі стоять зі свічками на знак повноти духовної радості.
Пасхальна свічка, або Великодня, є невід'ємним атрибутом Христового Воскресіння. Вона освячувалася разом з усіма традиційними стравами, які були у кошику. Ь Пасхальною свічкою обходили довкола церкви в супроводі дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць в неділю рано до Господнього гробу. Потім з цією свічкою тричі обходили своє господарство, щоб усе сповнилося радістю Воскресіння.
У житті нашого народу велике значення колись мала Преображенська свічка.
Напередодні Преображення наші предки сукали свічки для оказів - як для повсякденного вжитку, так і для всяких ритуальних подій, щоб у Преображенську ніч були вони осіненні тою великою таїною.
Коли народжувалась дитина, цю свічку запалювали для духовного життя людини. Якщо у весільних батьків у руках світить Преображенська свічка, то менше блукатимуть у своєму житті молодята. А вмираючий з Преображенською свічою легше преобразиться для представлення перед Господом. На жаль, сьогодні ці звичаї у нашого народу відійшли у минуле. Особливе значення для наших предків мала Страсна свіча, або, як її ще називали, Громова, Громнична. Повернувшись із церкви після Вечірні Страсного (Чистого) четверга, з нею обходили господарство, хату, стайню, комору, город. її потрібно було принести запаленою із церкви, тоді вона набувала магічної сили: запалюючи її, можна було уникнути згубних наслідків грози, повені, пошесті, землетрусу, загасити пожежу, «підкурювати» дітей, коли нападав страх. Особливо велику силу мала свіча, яка горіла під час дванадцяти страстей - із року в рік. Хто має таку свічу, в того в хаті пануватиме лад і в господарстві все вестиметься.
Велику почесть віддавали наші предки і свічці, засвіченій на свято Миколая. «Бо хто Миколая люби, то як він може того не чути, коли чув навіть невірника усякого». У день свята перед образом Святого Миколая світили три свічки і молилися. Матері молилися до Миколая Чудотворця за своїх дітей, хворі просили у нього зцілення; помочі просили всі, хто приклонявся до образа Святого Миколая. Його вважали заступником і охоронцем.
Свято Покрови теж мало свої звичаї і обряди, пов'язані з ритуалом свічки. Особливо до ікони Божої Матері зверталися дівчата, яким пора вже було заміж. Засвітивши свічу перед образом Божої Матері, дівчина вклякала на коліна і промовляла:
Свята Покровонько,
покрий головоньку,
зрости барвінчик
мені на вінчик!
  або
Дівонько-голубонько,
Покрий мені головоньку. Всяков таков онучов,
Най ся дівков не мучусь!
Покровом на Покрову накривала Матір Божа землю від усяких бід, і кожна мати приступала до своєї дитини з іконою Божої Матері, на якій Діва Марія стояла у повітрі і тримала у руках покров - плід лона свого нею благословляла. Дитина, засвітивши свічу, ставала навколішки перед іконою, а мати промовляла: «Як Матір Божа стоїть над світом, так най стане усіляке добро. Як Матір Божа, Цариця Господня, покровом землю всю накриває, так і я плід лона свого покриваю від всякої напасти. Во Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь» - хрестила над головою іконою.
Зазивали Матір Божу і до криниць «сльозою капнути», аби чари там ніякі не ловилися. Запалювали над водою свічу і промовляли: «Матінко Божа, Господня Царице, най все зле, що коло цеї водички, вмре», - капали воску на воду-сльози Діви Марії.

5. Магія свічі у ворожіннях

Свіча набула особливого значення в народній магії. її застосовували як один із найважливіших оберегів.
Свято берегли звичаї і традиції дівчата у дні жіночих доль. Це на свята Катерини і Андрея. Ці дні дівчата молилися за свою долю, просили благословення. Перед образом святої Катерини запалювала дівчина свічку і молилася: «Пресвята Катерино, я хочу невісткою стати, пару мати, дітей вінчувати, онуків си дочекати. Подай мені від Бога мою партику, але, як п'яниця - протверези, дурний - на розум наверни. Не дай мені ні кривого, ні сліпого, а файного, як місяць, моцного, як дуб, щоб мене шанував, руку на мене не клав і до смерті не кинув». Тоді з догорілої свічки, що перед образом Катерини в церкві палила, непомітно збирала огарок, вдома ліпила з нього хрестик і носила біля серця: «Щоб Дух Божий в серце си пересилив тай своє діло зробив».
Велике значення для дівчат мала і Андріївська свіча. Вранці, коли у церкві дзвонили дзвони, йшли дівчата до церкви, щоб Андрієві Первозванному, апостолу Божому, свічку запалити і благословення попросити: «Не свіча горит, а моя душа, як я до тебе, так ти до мене. Вовіки віків. Амінь». На свято Первозванного Андрія дім Господній набирав особливої сили: тричі обійшовши з свічею у пазусі церкву, дівчина запалювала її щовечора перед сном, «аби милий не зраджував».
Використовуючи віск, дівчата часто ворожили: вони розпізнавали в обрисах застиглого воску свого судженого.
Ворожили зі свічкою і на Купала. Дівчата діставали з-за пазухи заздалегідь приховані свічі, ліпили - кожна до свого вінка, а потім вінки пускали на воду. Якщо вінок пливе добре і свічка горить - дівка незабаром заміж вийде. Коли крутиться на місці - ще дівуватиме. Якщо вінок пристане до далекого берега - туди дівчина і заміж піде. Свіча, поглинута хвилею, віщувала смерть.

6. Свіча і сучасність


У сьогоденні свічка відіграє теж важливу роль. А звичаї і традиції, пов'язані із свічою, які залишили нам у спадок наші предки, дають кожному з нас зрозуміти, що світло - це життя, це радість, це оберіг.
У наш час, крім воскових свічок, з'явилися електричні світильники, факели, які за формою нагадують свічку. Факел сьогодні замінив свічку, яку тримають наречені під час реєстрації шлюбу. Електричні світильники у вигляді свічки замінили лоєві свічки, які горіли перед іконами.
Сьогодні жодне свято не проходить без свічі. Не можна уявити Дня народження без святкового торта з ювілейними свічками. А як любить молодь проводити свій вільний час при запалених свічках, особливо Новорічні та Різдвяні свята. Сьогодні ми навіть солодощі (морозиво, пиріг) оздоблюємо святковими свічками. Неперевершеність, вдосконалення техніки виготовлення, глибину фантазії можна побачити у виготовленні сучасних свічок: це і у вигляді писанки, трикутників, стовпиків, різних видів квітів, пірамід, іграшок, які прикрашають оселю в будь-які свята.
 
Висновки

Повертаючись обличчям до духовної культури свого народу, ми звертаємося до забутих джерел, які живили його дух, оберігали чистоту душі, служили добрими охоронцями у повсякденному житті.
Людина завжди любила життя, обожнювала природу і вірила в те, що весь світ сповнений добрими і злими духами. Намагаючись захиститись від зла, людина творила для себе цілу систему оберегів. Одним із таких оберегів, які захищали людину від зла, приносило в дім родинне вогнище, духовну теплоту єднання з Богом, є свіча.
Чим більше ми заглиблювалися в тему свічки, тим більше й більше дізнавалися нового, відкривали цікаві сторінки з життя наших предків. І є ще чимало історій, нерозгаданих про це творіння воску.
Ми старалися розкрити те, як свіча служила і служить нині духовним оберегом у повсякденному житті людини. Дослідити та розкрити цю тему ми не змогли б, не поринувши у духовну спадщину наших предків, в їхнє історичне минуле.
Ми знайшли в цих дослідженнях мудрість і силу, любов і терпіння, тепло і загадковість, відкрили найпотаємніші духовні цінності людини, адже «не хлібом єдиним живе людина». І сьогодні ми можемо з впевненістю сказати, що свіча завжди служила і служить оберегом людини, її духовним багатством, символом життя.
Свіча горить, горить і не згасає -
І наші душі сповнює теплом.
Свіча горить, і не згасає,
Воює щастя птах торкає нас крилом.
 
 Список літератури:


1. Булашев Г.О. Міфи України. - К.: Довіра, 2003.

2. Гудінь Д., Леннокс Д. Світогляд. Для чого ми живемо і яке наше місце у світі. - К., 2003.

3. Календар церковних свят. Молитви. - К.: Благовіст, 2003.

4. Кононенко П.П. Українознавство. - К., 2002.

5. Мінченко Т.А. Уроки українознавства. - Чернівці, 2004. 6. Україна в словах / Мовознавчий словник-довідник/

6. Кожолянко Г. Духовна культура українців Буковини.-Чернівці . 2007.