Додаток № 9
  до наказу Міністерства освіти і 
науки, молоді та спорту України
від 14.07.2011 № 791

Програма для проведення зовнішнього незалежного оцінювання з хімії 


Програма призначена для проведення зовнішнього незалежного оцінювання з хімії у 2012 р. 
Головною метою проведення зовнішнього незалежного оцінювання є об'єктивне та неупереджене оцінювання рівня навчальних досягнень осіб, які закінчили загальноосвітній навчальний заклад і виявили бажання вступити до вищого навчального закладу України.
Зовнішнє незалежне оцінювання запроваджено з метою забезпечення конституційного права громадян на рівний доступ до вищої освіти. 
 Зовнішнє незалежне оцінювання з хімії — спосіб перевірки: 
• знання учнями найважливіших законів і теорій хімії;
• володіння хімічною мовою, вміння користуватися назвами і символами хімічних елементів, назвами простих і складних речовин;
• вміння складати хімічні формули і рівняння хімічних реакцій, розв'язувати розрахункові та експериментальні задачі;
• розуміння зв'язку між складом, будовою, фізичними і хімічними властивостями речовин, способами їх добування, галузями застосування;
• знань про найважливіші природні та штучні речовини, їх будову, способи добування та галузі застосування;
• розуміння наукових основ певних хімічних виробництв;
• обізнаності з деякими екологічними проблемами, пов'язаними з хімією;
• розуміння ролі хімії у розв'язанні глобальних проблем людства.
Програму для проведення зовнішнього незалежного оцінювання з хімії у 2012 р. розроблено на основі чинних навчальних програм з хімії для 7—9 класів (К.: Ірпінь: Перун, 2005) та 10—11 класів загальноосвітніх навчальних закладів (Тернопіль: Мандрівець, 2011), електронні версії яких розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (www.mon.gov.ua).
Програма для проведення зовнішнього незалежного оцінювання з хімії орієнтується на досягнення державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів. При цьому важливе не лише засвоєння учнями хімічних понять, законів, теорій, а й осмислене використання ними знань, формулювання оцінних суджень, виявлення власної позиції у різних життєвих ситуаціях.
Матеріал програми для проведення зовнішнього незалежного оцінювання розподілено на чотири тематичні блоки: «Загальна хімія», «Неорганічна хімія», «Органічна хімія», «Обчислення в хімії», які в свою чергу розподілено за розділами і темами. У кожному розділі перелічено знання, якими мають володіти учасники зовнішнього незалежного оцінювання. 
У переліку вимог, наведених у колонці «Предметні вміння та способи навчальної діяльності» детально розкрито обсяг вимог до знань та умінь з кожного розділу і теми. У програмі для проведення зовнішнього незалежного оцінювання з хімії у 2012 р. використано номенклатуру хімічних елементів і речовин, а також термінологію, які відповідають ДСТУ 2439-94: Елементи хiмiчнi, речовини простi. Термiни та визначення. — К., Держспоживстандарт України — 1994. Цього стандарту буде дотримано і в завданнях тесту з хімії.
Назви органічних сполук відповідають останнім рекомендаціям IUPAC. Із даним матеріалом можна ознайомитися в навчальних посібниках, які мають гриф Міністерства освіти і науки України (див. перелік рекомендованої навчальної літератури).
У програмі для проведення зовнішнього незалежного оцінювання з хімії використано скорочення «н. у.» — нормальні умови (температура 0 °С, тиск 101,3 кПа або 760 мм рт. ст.).
Відповідно до міжнародних стандартів для позначення кількості речовини можна використовувати літери n або ν. Для позначення теплового ефекту реакції слід використовувати позначення «ΔН».
Під час підготовки до проведення зовнішнього незалежного оцінювання з хімії рекомендовано використовувати довідникові таблиці, які наведено у додатках «Розчинність кислот, солей, основ та амфотерних гідроксидів у воді за 20—25 °С», «Ряд активності металів», «Найпоширеніші назви та склад деяких неорганічних речовин, сумішей та мінералів», «Найпоширеніші назви та склад деяких органічних речовин та сумішей», «Перелік рекомендованої навчальної літератури».






 

№
п/п Назва розділу, теми Знання Предметні вміння та способи навчальної діяльності
1. Загальна хімія
1.1 Основні хімічні поняття. Речовина Поняття речовина, фізичне тіло, матеріал, проста речовина (метал, неметал), складна речовина, хімічний елемент; найдрібніші частинки речовини — атом, молекула, йон (катіон, аніон). Склад речовини (якісний, кількісний). Валентність хімічного елемен-та. Хімічна (найпростіша, істинна) і графіч-на (структурна) формули. Фізичне явище. Відносні атомна і молекулярна маси, моляр-на маса, кількість речовини. Одиниці вимі-рювання кількості речовини, молярної маси, молярного об’єму; значення температури й тиску, які відповідають нормальним умовам (н. у.); молярний об’єм газу (за н. у.). Закон Авогадро; число Авогадро; середня відносна молекулярна маса суміші газів, повітря. Масова частка елемента у сполуці. Складати формули сполук за значеннями валентності елементів.
Записувати хімічні та графічні (структурні) формули речовин. 
Розрізняти фізичні тіла і речовини; прості та складні речовини; елементи і прості речовини; метали і неметали; атоми, молекули та йони (катіони, аніони); фізичні та хімічні властивості речовини; фізичні явища та хімічні реакції; найпростішу та істинну формули сполуки.
Визначати валентність елементів у бінарних сполуках.
Аналізувати якісний (елементний) і кількісний склад речовини за її хімічною формулою.
1.2 Хімічна реакція Хімічна реакція, схема реакції, хімічне рівняння. Закони збереження маси речовин під час хімічної реакції, об’ємних співвідношень газів у хімічній реакції. Зовнішні ефекти, що супроводжують хімічні реакції. Поняття окисник, відновник, окиснення, відновлення. Типи хімічних реакцій. Швидкість хімічної реакції. Каталізатор. Записувати схеми реакцій, хімічні рівняння.
Розрізняти типи реакції за кількістю реагентів і продуктів (реакції сполучення, розкладу, обміну, заміщення), зміною ступеня окиснення елементів (реакції окисно-відновні та не окисно-відновні), тепловим ефектом (реакції екзотермічні, ендотермічні), напрямом перебігу (реакції оборотні, необоротні).
Визначати в окисно-відновній реакції окисник і відновник, процеси окиснення і відновлення.
Аналізувати вплив концентрації реагентів, величини поверхні їх контакту, температури, каталізатора на швидкість хімічної реакції.
Застосовувати закон збереження маси речовин для перетворення схеми реакції на хімічне рівняння.
Використовувати метод електронного балансу для перетворення схеми окисно-відновної реакції на хімічне рівняння.
1.3 Періодичний закон і періодична система хімічних елементів
Д. І. Менделєєва Періодичний закон (сучасне формулюван-ня). Структура короткого і довгого варіантів періодичної системи; періоди, групи, підгрупи (головні, побічні). Порядковий (атомний) номер елемента, розміщення металічних і неметалічних елементів у періодичній системі, періодах і групах; лужні, лужноземельні, інертні елементи, галогени. Розрізняти в періодичній системі періоди, групи, головні та побічні підгрупи; металічні та неметалічні елементи за їх положенням у періодичній системі.
Використовувати інформацію, закладену в періодичній системі, для визначення типу елемента (металічний або неметалічний елемент), максимального значення його валентності, типу простої речовини (метал або неметал), хімічного характеру оксидів, гідроксидів, сполук елементів із Гідрогеном.
Аналізувати зміни властивостей простих речовин залежно від розміщення елементів у періодах, підгрупах, при переході від одного періоду до іншого.
1.4 Будова атома Склад атома (ядро, електронна оболонка). Поняття нуклон, нуклід, ізотопи, протонне число, нуклонне число, орбіталь, енергетич-ні рівень і підрівень, спарений і неспарений електрони, радіус атома (простого йона); основний і збуджений стани атома. Сутність явища радіоактивності. Форми s- і р-орбіталей, розміщення р-орбіталей у просторі. Послідовність заповнення електронами енергетичних рівнів і підрівнів в атомах елементів № 1—20, електронні та графічні формули атомів і простих йонів елементів № 1—20. Записувати електронні та графічні формули атомів і простих йонів елементів № 1—20, атомів неметалічних елементів 2-го і 3-го періодів у збудженому стані.
Визначати склад ядер (кількість протонів і нейтронів у нукліді) і електронних оболонок (енергетичних рівнів та підрівнів) атомів елементів № 1—20.
Порівнювати радіуси атомів і простих йонів.
Аналізувати зміни радіусів атомів у періодах і підгрупах.
1.5 Хімічний зв’язок Основні типи хімічного зв’язку (йонний, ковалентний, водневий, металічний). Характеристики ковалентного зв’язку — кратність, енергія, полярність. Типи кристалічних ґраток (атомні, молекулярні, йонні, металічні); залежність фізичних властивостей речовини від типу кристалічних ґраток. Електронна формула молекули. Електронегативність елемента. Ступінь окиснення елемента в речовині. Складати електронні формули молекул, хімічні формули сполук за ступенями окиснення елементів, зарядами йонів.
Розрізняти валентність і ступінь окиснення елемента.
Обчислювати ступінь окиснення елемента у сполуці.
Визначати кратність, полярність чи неполярність ковалентного зв’язку між атомами.
Прогнозувати тип хімічного зв’язку в сполуці, фізичні властивості речовини з урахуванням типу кристалічних ґраток.
1.6 Суміші речовин. Розчини Суміші однорідні (розчини) та неоднорідні (суспензія, емульсія, піна, аерозоль). Масова і об’ємна (для газу) частки речовини в суміші. Методи розділення сумішей (відстоювання, фільтрування, центрифугу-вання, випарювання, перегонка). Поняття розчин, розчинник, розчинена речовина, кристалогідрат, електролітична дисоціація, електроліт, неелектроліт, ступінь електро-літичної дисоціації, йонно-молекулярне рівняння. Масова частка розчиненої речовини у розчині. Будова молекули води; водневий зв’язок у воді. Забарвлення індикаторів (універсального, лакмусу, фенолфталеїну, метилоранжу) в кислому, лужному і нейтральному середовищах. Реакції обміну між електролітами у розчині. Складати схеми електролітичної дисоціації основ, кислот, солей; йонно-молекулярні рівняння за молекулярними рівняннями і молекулярні рівняння за йонно-молекулярними рівняннями.
Розрізняти однорідні та неоднорідні суміші різних типів; розбавлені, концентровані, насичені, ненасичені розчини; електроліти й неелектроліти, сильні та слабкі електроліти.
Визначати можливість перебігу реакції обміну між електролітами в розчині.
Аналізувати вплив будови речовин, температури, тиску (для газів) на їх розчинність у воді; механізми утворення йонів при розчиненні у воді електролітів йонної та молекулярної будови.
Застосовувати знання для вибору методу розділення однорідної або неоднорідної суміші речовин.
2. Неорганічна хімія
2.1. Основні класи неорганічних сполук
2.1.1. Оксиди Визначення, назви, класифікація оксидів, хімічні властивості солетворних оксидів, способи добування оксидів Складати хімічні формули оксидів; рівняння реакцій, які характеризують хімічні властивості солетворних оксидів (взаємодія з водою, оксидами, кислотами, лугами), способи добування оксидів (взаємодія простих і складних речовин із киснем, розкладання нерозчинних основ, деяких кислот і солей під час нагрівання).
Називати оксиди за їхніми хімічними формулами.
Визначати формули оксидів серед формул сполук інших вивчених класів.
Розрізняти несолетворні (CO, N2O, NO, SiO) й солетворні оксиди (кислотні, основні, амфотерні).
Порівнювати за хімічними властивостями основні, кислотні та амфотерні (на прикладах оксидів Цинку та Алюмінію) оксиди.
Встановлювати залежність властивостей оксидів від типу елемента і хімічного зв’язку в сполуці.
2.1.2. Основи Визначення (загальне та з погляду електролітичної дисоціації), назви, класифікація, хімічні властивості, способи добування основ Складати хімічні формули основ; рівняння реакцій, які характе-ризують хімічні властивості лугів (взаємодія з кислотними оксидами, кислотами та солями в розчині) та нерозчинних основ (взаємодія з кислотами, розкладання під час нагрівання), способи добування лугів (взаємодія лужних і лужноземельних (крім магнію) металів із водою, основних оксидів лужних і лужноземельних елементів із водою) й нерозчинних основ (взаємодія солей із лугами в розчині).
Називати основи за їхніми хімічними формулами.
Визначати формули основ серед формул сполук інших вивчених класів.
Розрізняти розчинні (луги) та нерозчинні основи.
Порівнювати хімічні властивості розчинних (лугів) і нерозчинних основ.
2.1.3. Кислоти Визначення (загальне та з погляду електролітичної дисоціації), назви, класифікація, хімічні властивості, способи добування кислот Складати хімічні формули кислот; рівняння реакцій, які характеризують хімічні властивості кислот (взаємодія з металами, основними оксидами, основами та солями в розчині) та способи їх добування (взаємодія кислотних оксидів із водою, неметалів із воднем, солей із кислотами).
Називати кислоти за їхніми хімічними формулами.
Визначати формули кислот серед формул сполук інших вивчених класів, валентність кислотного залишку за формулою кислоти.
Розрізняти кислоти за складом (оксигеновмісні, безоксигенові), здатністю до електролітичної дисоціації (сильні, слабкі) та основністю.
2.1.4. Солі Визначення (загальне та з погляду електролітичної дисоціації), назви, класифікація, хімічні властивості, способи добування солей Складати хімічні формули середніх та кислих солей; рівняння ре-акцій, які характеризують хімічні властивості середніх солей (взає-модія з металами, кислотами — хлоридною, сульфатною, нітратною, лугами, солями в розчині) та способи їх добування (взаємодія кислот із металами, основних оксидів із кислотами, кислотних оксидів з лугами, лугів із кислотами, солей із кислотами, солей із лугами, кислотних оксидів з основними оксидами, солей із солями, солей із металами (реакції здійснюють у розчинах), металів із неметалами).
Називати середні та кислі солі за їхніми хімічними формулами.
Визначати формули середніх та кислих солей серед формул сполук інших вивчених класів.
Розрізняти за складом середні та кислі солі.
2.1.5. Амфотерні сполуки Явище амфотерності (на прикладах оксидів і гідроксидів); хімічні властивості, способи добування амфотерних гідроксидів Складати рівняння реакцій, які характеризують хімічні властивості оксидів і гідроксидів Алюмінію та Цинку (взаємодія з кислотами, лугами) та способи добування гідроксидів Алюмінію і Цинку (взаємодія солей цих елементів із лугами в розчині, алюмінатів і цинкатів із кислотами).
2.1.6. Генетичні зв’язки між класами неорганічних сполук Складати рівняння реакцій між неорганічними сполуками різних класів.
Порівнювати хімічні властивості оксидів, основ, кислот, амфотерних гідроксидів, солей.
Установлювати зв’язки між складом і хімічними властивостями оксидів, кислот, основ, амфотерних гідроксидів, солей; генетичні зв’язки між простими речовинами, оксидами, основами, кислотами, амфотерними гідроксидами, солями.
2.2. Металічні елементи та їхні сполуки. Метали
2.2.1. Загальні відомості про металічні елементи та метали Положення металічних елементів у періодичній системі; особливості електронної будови атомів металічних елементів; особливості металічного зв’язку; загальні фізичні та хімічні властивості металів, загальні способи їх добування; ряд активності металів; явище корозії, способи захисту металів від корозії; сплави на основі заліза (чавун, сталь). Визначати положення металічних елементів у періодичній системі.
Характеризувати металічний зв'язок, металічні кристалічні ґратки, фізичні властивості металів.
Розрізняти металічні та неметалічні елементи за електронною будовою атомів.
Складати електронні формули атомів металічних елементів — Літію, Натрію, Магнію, Алюмінію, Калію, Кальцію, Феруму; рівняння реакцій, які характеризують хімічні властивості металів (взаємодія з киснем, галогенами, сіркою, водою, розчинами кислот, лугів та солей) і способи їх добування (відновлення оксидів коксом, карбон(ІІ) оксидом, воднем, металотермія (алюмотермія)); рівняння реакцій, які відбуваються під час виробництва чавуну і сталі.
Пояснювати залежність хімічної активності металів від електронної будови їх атомів; суть корозії металів; хімічні перетворення під час виробництва чавуну і сталі.
Прогнозувати можливість перебігу хімічних реакцій металів із водою, розчинами кислот, солей, лугів.
2.2.2. Лужні та лужноземельні елементи Хімічні властивості натрію, калію, магнію, кальцію; назви та формули найважливіших сполук лужних і лужноземельних елементів; застосування сполук Натрію, Калію, Магнію, Кальцію; хімічні формули і назви найважливіших калійних добрив; твердість води. Характеризувати положення Натрію, Калію, Магнію, Кальцію в періодичній системі, фізичні властивості натрію і калію, магнію і кальцію, види твердості води — тимчасову, або карбонатну; постійну, загальну; застосування оксидів Магнію і Кальцію, гідроксидів Натрію, Калію, Магнію і Кальцію.
Складати електронні формули атомів і йонів Натрію, Калію, Маг-нію, Кальцію; рівняння реакцій, які характеризують хімічні власти-вості натрію, калію, магнію, кальцію (взаємодія з киснем, галоге-нами, сіркою, водою), оксидів і гідроксидів Натрію, Калію, Магнію, Кальцію; рівняння реакцій, які використовують для зменшення або усунення твердості води (кип’ятінням, додаванням соди або вапна).
2.2.3. Алюміній Хімічні властивості, добування та застосування алюмінію; назви та формули найважливіших сполук Алюмінію. Характеризувати положення Алюмінію в періодичній системі, фізичні властивості алюмінію, оксиду та гідроксиду Алюмінію, застосування алюмінію.
Складати електронні формули атома і йона Алюмінію; рівняння реакцій, які характеризують хімічні властивості алюмінію (взаємодія з киснем, галогенами, сіркою, розчинами кислот, лугів та солей), амфотерність оксиду та гідроксиду Алюмінію (взаємодія з основними та кислотними оксидами, кислотами та лугами).
2.2.4. Ферум Хімічні властивості та добування заліза; назви та формули найважливіших сполук Феруму; застосування заліза та сполук Феруму. Характеризувати положення Феруму в періодичній системі, фізичні властивості заліза, оксидів і гідроксидів Феруму; застосування заліза та сполук Феруму; фізіологічну роль йонів Феруму.
Складати електронну формулу атома Феруму; рівняння реакцій, які характеризують хімічні властивості заліза (взаємодія з киснем, хлором, сіркою, водяною парою, розчинами кислот та солей, ржавіння), оксидів і гідроксидів Феруму (взаємодія з кислотами), солей Феруму (взаємодія з розчинами лугів, кислот, солей), взаємоперетворення сполук Феруму(ІІ) і Феруму(ІІІ).
2.3. Неметалічні елементи та їхні сполуки. Неметали
2.3.1. Галогени Хімічні формули фтору, хлору, брому, йоду; хімічні формули, назви та фізичні властивості найважливіших сполук галогенів (гідроген хлориду, галогенідів металічних елементів); способи добування в лабораторії та хімічні властивості гідроген хлориду і хлоридної кислоти; найважливіші галузі застосування хлору, гідроген хлориду, хлоридної кислоти; якісна реакція для виявлення хлорид-іонів. Складати рівняння реакцій, характерних для хлору (взаємодія з металами, неметалами, водою), гідроген хлориду і хлоридної кислоти (взаємодія з металами, основними оксидами, основами, амфотерними сполуками, солями); рівняння реакцій добування гідроген хлориду в лабораторії.
Порівнювати хімічну активність галогенів.
Характеризувати найважливіші галузі застосування хлору (як окисника, у виробництві органічних і неорганічних речовин), гідроген хлориду, хлоридної кислоти (у виробництві пластмас, для добування хлоридів), хлоридів (натрій хлориду — харчової приправи, для добування хлору, натрію, натрій гідроксиду, соди).
Застосовувати знання для вибору способу виявлення хлорид-іонів у розчині.
2.3.2. Оксиген і Сульфур Хімічні формули кисню, озону, сірки та найважливіших сполук Оксигену і Сульфуру; фізичні та хімічні властивості кисню, озону, сірки, оксидів Сульфуру, сульфатної кислоти, сульфатів; способи добування кисню в лабораторії; найважливіші галузі застосування кисню, озону, сірки, сульфатної кислоти та сульфатів; якісна реакція для виявлення сульфат-іонів. Складати рівняння реакцій, характерних для кисню (взаємодія з металами, неметалами, сполуками неметалічних елементів з Гідрогеном), сірки (взаємодія з металами, деякими неметалами), оксидів Сульфуру (взаємодія з водою, основними оксидами, основами), сульфатної кислоти (взаємодія з металами, основними оксидами, основами, амфотерними сполуками, солями); рівняння реакцій добування кисню в лабораторії, утворення і розкладу озону.
Порівнювати склад, хімічну активність кисню й озону. 
Характеризувати найважливіші галузі застосування кисню (як окисника), озону (знезараження води), сірки (добування сульфатної кислоти; виробництво гуми, сірників, протизапальних препаратів, косметичних засобів), сульфатної кислоти (виробництво мінеральних добрив, волокон) та сульфатів (гіпс — у будівництві, медицині; мідний купорос — для боротьби зі шкідниками рослин, протравлення деревини).
Застосовувати знання для вибору способу виявлення кисню та сульфат-іонів (у розчині).
2.3.3. Нітроген і Фосфор Хімічні формули азоту, білого і червоного фосфору, найважливіших сполук Нітрогену і Фосфору; фізичні та хімічні властивості азоту, білого і червоного фосфору, нітроген(IІ) оксиду, нітроген(IV) оксиду, фосфор(V) оксиду, амоніаку, солей амонію, нітратної кислоти, нітратів, ортофосфатної кислоти, ортофосфатів; способи добування амоніаку, нітратної та ортофосфатної кислот у лабораторії; найважливіші галузі застосування азоту, амоніаку, нітратної кислоти, нітратів, ортофосфатної кислоти, ортофосфатів; якісні реакції для виявлення йонів амонію та ортофосфат-іонів. Складати рівняння реакцій, характерних для азоту і фосфору (взаємодія з металами, деякими неметалами), амоніаку (взаємодія з киснем, водою, кислотами), солей амонію (взаємодія з лугами, солями), нітратної кислоти (взаємодія з металами, основними оксидами, основами, амфотерними сполуками, солями), нітроген(IV) оксиду та фосфор(V) оксиду (взаємодія з водою, основними оксидами, основами), ортофосфатної кислоти (взаємодія з металами, основними оксидами, основами, солями); рівняння реакцій, які характеризують взаємоперетворення середніх і кислих ортофосфатів; рівняння реакцій термічного розкладу солей амонію (хлориду, нітрату, карбонату та гідрогенкарбонату) та нітратів; рівняння реакцій добування амоніаку, нітратної та ортофосфатної кислот у лабораторії. 
Характеризувати склад і будову простих речовин Фосфору (червоного і білого фосфору), найважливіші галузі застосування азоту (виробництво амоніаку, створення низьких температур), амоніаку (добування нітратної кислоти, виробництво добрив, нашатирного спирту), нітратної кислоти (виробництво добрив, вибухових речовин, нітрогеновмісних органічних сполук), нітратів (виробництво добрив, вибухових речовин), ортофосфатної кислоти та ортофосфатів (виробництво добрив).
Порівнювати хімічну активність азоту, червоного і білого фосфору.
Застосовувати знання для вибору способу виявлення амоніаку, йонів амонію та ортофосфат-іонів (у розчині).
2.3.4. Карбон і Силіцій Прості речовини Карбону; адсорбція, адсорбційні властивості активованого вугілля; хімічні формули найважливіших сполук Карбону і Силіцію; фізичні та хімічні властивості вуглецю, силіцію, оксидів Карбону, карбонатів, силіцій(IV) оксиду, силікатної кислоти, силікатів; способи добування оксидів Карбону в лабораторії; найважливіші галузі застосування алмазу, графіту, активованого вугілля, оксидів Карбону, карбонатів, гідрогенкарбонатів, силіцій(IV) оксиду, силікатів; якісні реакції для виявлення карбонат- і силікат-іонів. Складати рівняння реакцій, характерних для вуглецю і силіцію (взаємодія з активними металами і неметалами, оксидами металічних елементів), карбон(ІІ) оксиду (взаємодія з киснем, оксидами металічних елементів), карбон(ІV) оксиду (взаємодія з водою, основ-ними оксидами, лугами, вуглецем), силіцій(ІV) оксиду (взаємодія з основними оксидами, лугами); рівняння реакцій взаємоперетворення середніх і кислих карбонатів, термічного розкладу карбонатів і гідрогенкарбонатів, добування оксидів Карбону в лабораторії.
Характеризувати склад, будову і фізичні властивості простих речо-вин Карбону (графіт, алмаз, карбін), найважливіші галузі застосу-вання алмазу (у різальних і шліфувальних інструментах), графіту (у виробництві олівців, електродів), активованого вугілля (в медицині, у протигазах, для очищення води), оксидів Карбону (СО як віднов-ник, СО2 — у виробництві соди, цукру, газованих напоїв, наповню-вач вогнегасників), натрій гідрогенкарбонату, карбонатів Кальцію та Натрію, силіцій(IV) оксиду (виробництво скла, будівельних матері-алів), силікатів (складові цементу, кераміки, порцеляни, рідке скло).
Застосовувати знання для вибору способу виявлення карбон(IV) оксиду, карбонат- і силікат-іонів (у розчині).
3. Органічна хімія
3.1. Теоретичні основи
органічної хімії Найважливіші елементи-органогени, орга-нічні сполуки; природні та синтетичні органічні сполуки. Визначати найважливіші елементи-органогени (С, Н, О, N, S, P).
Розрізняти за характерними ознаками неорганічні й органічні сполуки, природні та синтетичні органічні сполуки.
  Молекулярна будова органічних сполук. Хімічний зв’язок у молекулах органічних сполук: енергія, довжина, просторова напрямленість, полярність. -Зв’язок і -зв’язок. Одинарний, кратні (подвійний, потрійний), ароматичний зв’язки. Характеризувати кратність, полярність або неполярність ковалентного зв’язку в молекулах органічних сполук, - і -зв’язок за способом утворення. 
Порівнювати одинарні, подвійні, потрійні та ароматичні зв’язки за енергією і довжиною та просторовою напрямленістю.
Аналізувати реакційну здатність органічних сполук із різними типами зв’язків.
  Гібридизація електронних орбіталей атома Карбону; sp3-, sp2-, sp-гібридизації. Визначати типи гібридизації та просторову орієнтацію гібридних електронних орбіталей атомів Карбону в молекулах органічних сполук. 
  Класифікація органічних сполук за будовою карбонового ланцюга і наявністю характеристичних (функціональних) груп. Класифікувати органічні сполуки за будовою карбонового ланцюга на насичені вуглеводні ациклічної будови – алкани, ненасичені вуг-леводні ациклічної будови – алкени, алкіни; циклічні вуглеводні – циклоалкани та арени; за наявністю характеристичних (функціо-нальних) груп на спирти, фенол, галогеноалкани, альдегіди, карбонові кислоти, естери, аміни, амінокислоти.
   
  Явище гомології; гомологи, гомологічний ряд, гомологічна різниця. Класи органічних сполук. Загальні формули гомологічних рядів і класів органічних сполук. Визначати гомологи вуглеводнів та їх похідних.
Розрізняти гомологічні ряди і класи органічних сполук.
Установлювати відповідності між представниками гомологічних рядів та їх загальними формулами, класами органічних сполук та їх характеристичними (функціональними) групами.
  Поняття первинний (вторинний, третинний, четвертинний) атом Карбону. Визначати у молекулах органічних сполук різної будови первинний, вторинний, третинний, четвертинний атоми Карбону.
  Номенклатура органічних сполук. Називати органічні сполуки за структурними формулами, використовуючи номенклатуру IUPAC.
Складати структурні формули органічних сполук за назвами згідно з номенклатурою IUPAC.
  Явище ізомерії, ізомери, структурна та просторова (геометрична, або цис-транс-) ізомерія. Визначати ізомери за структурними формулами.
Розрізняти структурні та просторові (геометричні, або цис- і транс-) ізомери.
Установлювати відмінності між ізомерами і гомологами за: якісним і кількісним складом, будовою молекул.
  Взаємний вплив атомів або груп атомів у молекулах органічних сполук. Установлювати зв’язок між будовою і властивостями органічних сполук з урахуванням перерозподілу електронної густини на прикладах пропену (приєднання галогеноводнів та води згідно із правилом В. Марковникова); спиртів (подібність до кислот); фенолу (кислотні властивості, здатність до реакцій заміщення у бензеновому кільці); насичених однооснових карбонових кислот (кислотні властивості), амінів (основні властивості, здатність аніліну до реакцій заміщення у бензеновому кільці).
Аналізувати хімічну будову органічних сполук, використовуючи основні положення теорії О. Бутлерова.
Прогнозувати реакційну здатність органічних сполук, використову-ючи поняття про взаємний вплив атомів або груп атомів у молекулах.
  Класифікація хімічних реакцій в органічній хімії (реакції приєднання, заміщення, ізомеризації). Класифікувати реакції за участю органічних сполук (заміщення, приєднання, відщеплення, ізомеризації).
Установлювати зв’язки між будовою молекул органічних спо¬лук та їх здатністю вступати в реакції певного типу.
3.2. Вуглеводні
3.2.1. Алкани Загальна формула алканів, їх номенклатура, ізомерія, будова молекул, фізичні та хімічні властивості, способи добування, застосу-вання. Називати перші 10 представників гомологічного ряду алканів за номенклатурою IUPAC.
Складати молекулярні та структурні формули алканів; рівняння реакцій, що характеризують хімічні властивості алканів (реакція заміщення на прикладі хлорування метану, повне окиснення алканів або часткове окиснення метану, термічний розклад метану, крекінг, ізомеризація алканів), лабораторний спосіб добування метану.
Пояснювати явище sp3-гібридизації електронних орбіталей атомів Карбону в молекулах алканів.
Порівнювати фізичні властивості алканів на прикладі їх температур кипіння і плавлення.
Обґрунтовувати залежність між агрегатним станом за нормальних умов, температурами плавлення і кипіння алканів та їх відносною молекулярною масою; здатність алканів до реакцій заміщення за електронною будовою молекул, застосування алканів (паливо, пальне, розчинники, добування сажі, водню, галогеноалканів) їхніми властивостями.
Установлювати зв’язки між будовою молекул і властивостями алканів.
3.2.2. Алкени Загальна формула алкенів, їх номенклатура, ізомерія, будова молекул, хімічні власти-вості, способи добування, застосування; якісні реакції на подвійний зв'язок. Визначати структурні ізомери алкенів за будовою карбонового ланцюга, розташуванням подвійного зв’язку; міжгрупові (алкени і циклоалкани) та просторові (геометричні, або цис-транс-) ізомери.
Називати алкени за номенклатурою IUPAC.
Складати молекулярні, структурні формули алкенів; рівняння реак-цій, що характеризують хімічні властивості етену та пропену (реакції приєднання водню, галогенів, галогеноводнів, води; полімеризація, часткове окиснення етену та повне окиснення алкенів), промислові та лабораторні способи добування алкенів (термічний крекінг алканів, дегідрування алканів, дегідратація насичених одноатомних спиртів, взаємодія галогеноалканів зі спиртовим розчином лугу, реакції алкінів з воднем), добування етену в лабораторії.
Пояснювати явище sp2-гібридизації електронних орбіталей атомів Карбону в молекулах алкенів.
Застосовувати знання для вибору способу виявлення етену (взаємодія з бромною водою, водним розчином калій перманганату), алкенів (взаємодія з бромною водою).
Обґрунтовувати застосування алкенів (виробництво поліетилену, поліпропілену, етанолу, 1,2-дихлороетану) їхніми властивостями.
Установлювати зв’язки між будовою та здатністю алкенів до реакцій приєднання.
Аналізувати приєднання галогеноводнів та води до пропену згідно з перерозподілом електронної густини в молекулі (правило В. Мар-ковникова).
3.2.3. Алкіни Загальна формула алкінів, їх номенклатура, ізомерія, будова молекул; хімічні властивості та способи добування етину, застосування; якісні реакції на потрійний зв'язок. Визначати структурні ізомери алкінів за будовою карбонового ланцюга, розташуванням потрійного зв’язку.
Називати алкіни за номенклатурою IUPAC.
Складати молекулярні та структурні формули алкінів; рівняння реакцій, що характеризують хімічні властивості ацетилену (реакції приєднання водню, галогенів, галогеноводнів, води (реакція М. Кучерова); реакції заміщення – взаємодія з натрієм, амоніачним розчином аргентум(І) оксиду; тримеризація ацетилену, повне окиснення алкінів і часткове окиснення ацетилену), промислові та лабораторні способи добування ацетилену (термічний розклад метану, взаємодія кальцій ацетиленіду з водою, реакція 1,2-дихлороетану зі спиртовим розчином лугу).
Обґрунтовувати застосування ацетилену (газове різання і зварювання металів; добування вінілхлориду, полівінілхлориду, оцтового альдегіду), зумовлене його властивостями.
Пояснювати явище sp-гібридизації електронних орбіталей атомів Карбону в молекулах алкінів.
Застосовувати знання для вибору способу виявлення ацетилену (взаємодія з бромною водою, водним розчином калій перманганату, амоніачним розчином аргентум(І) оксиду), алкінів, що містять у складі молекул С–Н зв’язки (взаємодія з бромною водою, амоніачним розчином аргентум(І) оксиду).
Порівнювати реакційну здатність етену і етину в реакціях приєднання.
Установлювати зв’язок між будовою та здатністю ацетилену до реакцій приєднання, заміщення.
3.2.4. Ароматичні вуглеводні.
Бензен Загальна формула аренів гомологічного ряду бензену. Будова, властивості, способи добування бензену; поняття про ароматичні зв’язки, 6-електронну систему. Складати молекулярну та структурну формули бензену; рівняння реакцій, що характеризують хімічні властивості бензену (реакції заміщення за участю галогенів, реакції приєднання – гідрування та хлорування (hν), окиснення), добування бензену в промисловості (каталітичне дегідрування гексану, циклогексану, тримеризація ацетилену).
Розрізняти ненасичені та ароматичні вуглеводні.
Пояснювати явище sp2-гібридизації електронних орбіталей атомів Карбону в молекулі бензену, стійкість бензену до дії окисників та його здатність до реакцій заміщення.
Порівнювати зв’язки між атомами Карбону в молекулах бензену, алканів і алкенів, реакційну здатність бензену, алканів і алкенів у реакціях заміщення та окиснення.
3.2.5. Природні джерела вуглеводнів та їхня переробка Нафта, природний та супутній нафтовий гази, вугілля, їх склад; крекінг і ароматизація нафти та нафтопродуктів, детонаційна стійкість бензину, октанове число; переробка вугілля; проблеми добування рідкого пального з вугілля та альтернативних джерел. Називати продукти переробки нафти та кам’яного вугілля.
Наводити приклади використання природної вуглеводневої сировини як джерела органічних сполук.
Складати рівняння реакцій, що відбуваються під час спалювання природного газу.
Розрізняти реакції, які відбуваються під час крекінгу та ароматизації вуглеводнів.
Порівнювати детонаційну стійкість бензинів з урахуванням їх октанових чисел.
3.3. Оксигеновмісні органічні сполуки
3.3.1. Спирти Характеристична (функціональна) група спиртів. Класифікація спиртів. Загальна формула одноатомних насичених спиртів. Будова, номенклатура, ізомерія, властивості, способи добування та застосування. Поняття про водневий зв’язок. Визначати структурні ізомери одноатомних насичених спиртів за будовою карбонового ланцюга, розташуванням гідроксильної групи та міжкласові ізомери (етери).
Називати одноатомні насичені спирти, а також етиленгліколь і гліцерол за номенклатурою IUPAC.
Класифікувати спирти за будовою карбонового ланцюга – насичені, ненасичені, за кількістю гідроксильних груп – одно- і багатоатомні, за природою атомів Карбону, з якими сполучена гідроксильна група, – первинні, вторинні, третинні спирти.
Складати молекулярні, структурні формули спиртів; рівняння реакцій, що відображають хімічні властивості насичених одноатомних спиртів і гліцеролу (реакції заміщення – взаємодія з активними металами, галогеноводнями, естерифікація, міжмолекулярна дегідратація, внутрішньомолекулярна дегідратація, часткове т